Торськівська сільська рада
загальноосвітня школа І-ІІІступенів с.Торське
ЖИТТЯ У БОРОТЬБІ
Войціх Денис Миколайович,
учень 11 класу
Керівник Матвій З.С.
Незвичайна жінка Юстина із символічним прізвищем Українець все життя боролась: разом з вояками УПА – за незалежність України , а в наш час – за справедливість.
Любов до України вимірюється по-різному . В одних – словами, у других-справами,у третіх – боротьбою , а хтось - не шкодує життя для неї. Такою була родина патріотів на прізвище Українець,які мешкали у селі Іване-Золоте Заліщицького району .
- Моє рідне село – один із славних куточків боротьби ОУН- УПА . Всі його мешканці були патріотами .У роки боротьби чимало людей загинуло,але ніхто нікого не зрадив,- розповідає Юстина Українець.
Зараз вона проживає в с.Глушка.
Життя пані Юстини героїчне та трагічне водночас.
Батько пані Юстини ще за Польщі воював у лавах Січових Стрільців .У патріотичному дусі були виховані всі семеро дітей великої родини. Хата Українців розташовувалася у лісі біля села Іване-Золоте ,а поруч протікає потічок. Сюди зручно було заходити повстанцям і привозити поранених.
- Такого партизана не було,щоб не заходив до нашої хати. Бували навіть і декілька,- згадує пані Юстина,- і всіх треба було нагодувати,обіпрати , полікувати. А поки вони милися ,ми були на посту .Я сама виходила двох поранених . Один із них мав поранені ноги, інший - руки і спину.
У 1944 році Юстині було 23 років . Вона мала псевдо «Шухлядка». Дівчина не тільки допомагала повстанцям,коли вони приходили додому , а й носила «штахети» (естафети).
Силі волі та духові цієї старенької жінки можна позаздрити. І сьогодні, у свої 86 років, вона ще досить енергійна.
-Я була бойовою і такою залишаюся,- каже вона. - Не боюся нічого. Якщо мене вестимуть на страту, я співатиму про Україну, про її волю.
Дев'ять років боротьби упівців були надзвичайно важкими для всіх, а особливо для родини Українців. Не раз попадала в більшовицькі облави. Одного разу, щоб залишитись живою, повзла лісом два кілометри, а все навкруги освітлювали ракети.
Стріха хати Українців горіла два рази. Хто вчинив підпал-невідомо. Добре, що жінки були вдома, відтак врятували оселю.
Якось «енкаведисти» впіймали повстанця на псевдо «Соловейко» . Разом із ними він прийшов на обійстя Українців. Сказав до Юстини: «Сестричко , знайомся із друзями!» . Але вона відповіла,що його не знає і не хоче знати ніяких його друзів - її встигли попередити про зраду «Соловейка».
«Іншого разу, - згадує пані Юстина ,- партизан Орко із Касперівців прибіг на город до нас, коли ми копали картоплю.
Його переслідували «енкаведисти». Повстанець просив прихистку. Він побіг , але його наздогнали у полі і вбили.
Після цього Юстину із двома сестрами забрали у Заліщики.
- Коли нас везли машиною,односельчани плакали і махали руками так, ніби прощалися з нами навіки,- згадує Юстина Йосипівна. - На машині ми поклялися із сестрами, що загинемо, але нічого не скажемо. І ми мовчали, коли нас катували. Нас помістили у різні камери, на допит викликали за чергою і говорили, що сестра уже зізналася , кажи, що ти знаєш. Допити тривали три тижні, але ми мовчали. Коли ж ми прийшли у село, нас так вітали, ніби ми повернулися з іншого світу.
Після допитів Юстина втратила всі зуби . Важко побили «енкаведисти» і матір Українців. Рушницями її били по голові так, що кров бризкала на одвірки. Після тих тортур жінка ще три роки лікувалася і померла від травм.
Зараз Юстині Українець уже 86 років. Живе вона бідно, важко працює, аби якось прожити. До цього часу Юстина не може домогтися для себе статусу учасника війни.
У районному архіві кажуть, що немає свідоцтва про її народження. І взагалі немає жодного документа про родину Українців. А без цього їй не можуть видати посвідчення ветерана.
А ще жінка скаржиться на нерозуміння деяких сусідів, які досі її обзивають «недобитою бандерівкою».
- Але я все витримала і ще більше витримаю ,- каже вона.
Юстина Українець поклялася насипати у центрі села могилу з хрестом на знак пам'яті про своїх загиблих родичів, всіх, хто загинув за волю України. Як тільки Україна стала незалежною, жінка вирішила виконати свій обов'язок .
Ніхто їй не допомагав насипати могилу, більш того,навіть насміхалися. Але вона ні на що не звертала увагу. Два тижні зранку до пізньої ночі возила і носила каміння та землю. Насипала, а сльози заливали очі. Коли могила виросла, Юстина Йосипівна поїхала до Івано-Франківська і на свої заощадження купила хрест за 300 доларів . Освячення відбулося.
Вона не могла залишити почату роботу, адже в тому місці було захоронено 70 воїнів першої світової війни.
Проходять роки, проте Юстина Йосипівна не забуває про улюблене заняття – вишивку. Вона з радістю згадує, що вишитий портрет Шевченка з її рук прийняв Віктор Ющенко. А ще жінка уважно стежить за політичними подіями, виписує літературні й церковні газети і постійно молиться, аби Бог послав Україні добру долю.
Пережити вона виливає у своїх віршах. З ними вона часто виступає під час святкувань Дня створення УПА, Дня Незалежності України та інших національних свят. Запрошують її і в школу с.Торське, де з розповідей Юстини Йосипівни учні відчувають живу історію. Вона нагороджена медаллю «25 років Незалежності України».